Ціна договору у валютному еквіваленті – законно чи ні?
Ціна договору у валютному еквіваленті – законно чи ні, якщо ні, то яким чином захистити довготривалі контракти від валютних ризиків? З такими питаннями до нашої компанії постійно звертаються клієнти.
Нормами чинного законодавства встановлено, що ціною є виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (продукції, робіт, послуг тощо), що підлягає продажу (реалізації). Іншими словами, це є сума грошей, яку необхідно сплатити за отримання певного товару (послуги). Свого роду – зобов’язання.
Цивільним же кодексом України, статтею 524 зазначено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Але, разом з тим вказано, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Дана норма відповідає положенням статті 533 Цивільного кодексу України, яка вказує на те, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.
Проте, тим же таки Цивільним кодексом України зазначено, що законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.
Аналогічне тлумачення дають і спеціальні норми законодавства України, такі як Господарський кодекс України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» тощо, де встановлено, що єдиним законним засобом платежів в Україні є національна валюта України — гривня.
Тобто тільки гривні можуть служити коштом розрахунків за зобов’язаннями між резидентами, якщо законодавством не встановлено інше.
Таким чином системний аналіз норм чинного законодавства України дає чітке розуміння того, що ціну договору можна визначити із застосуванням валютного еквіваленту. Проте розрахунки по таких зобов’язаннях мають бути обов’язково здійснені в гривні адже чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті.
З зазначеними висновками погоджуються і суди України при розгляді як цивільних, так і господарських справ.