Blog

З метою запобігання поширенню на території м. Києва COVID-19 розпорядженням КМУ від 20.03.2020 №324-р встановлено режим надзвичайної ситуації Києва COVID-19 розпорядженням КМУ від 20.03.2020 №324-р встановлено режим надзвичайної ситуації для територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту м. Києва. Києва.

Місто Київ – зона надзвичайної ситуації.

Статтею ^44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кого можуть притягнути за порушення ст. ^44-3 КУпАП?

Будь-яку фізичну особу, яка порушує правила карантину, санітарно-гігієнічні, санітарно-протиепідемічні правила, а також рішення органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Хто має право складати протоколи про адміністративне правопорушення?

Протоколи мають право складати уповноважені на те посадові особи:

органів внутрішніх справ (Національної поліції);

органів охорони здоров’я – щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги);

органів державної санітарно-епідеміологічної служби (такої служби в Україні не існує),

посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Примітка: з аналізу судової практики вбачається, що протоколи складають працівники поліції.

Як оформлюється порушення?

Притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП починається зі складання протоколу про адміністративне правопорушення.

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначається суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол.

Однак норма статті 44-3 КУпАП носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов’язково має бути зазначено, яку конкретно заборону відповідного пункту нормативно-правового акта, яким встановлюються правила карантину, порушила особа, щодо якої складено протокол.

До протоколу про адміністративне правопорушення працівники поліції повинні долучити докази, які можуть підтвердити факт вчинення правопорушення.

Звертаємо увагу, що обов’язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Це пов’язано з тим, що суд не має права замість працівників поліції збирати докази у справі про адміністративне правопорушення, а всі сумніви через статтю 62 Конституції України мають трактуватися на користь особи, щодо якої складено протокол.

Які докази мають бути зібрані?

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наприклад: показання свідків, фото-, відео- фіксація правопорушення тощо.

Що робити, якщо протокол про адміністративне правопорушення складено?

Обов’язково! У протоколі зазначити, що Ви з ним не погоджуєтеся і вказати з яких підстав. Підписати протокол та отримати його копію.

Після оформлення протоколу та доданих до нього матеріалів орган поліції направляє протокол до суду, в якому й розглядатиметься справа про адміністративне правопорушення.

Існують порушення, відповідальність за які згідно зі ст. ст. 44-3 КУпАП можуть нести лише окремо визначені особи.

Так, відповідальність за порушення вимог щодо заборони роботи суб’єктів господарювання, які приймають відвідувачів, не можуть нести працівники таких суб’єктів господарювання, оскільки вони не здійснюють господарську діяльність і не відповідають за дії суб’єкта господарювання, в якому працюють.