2017-11-16 11:24

Защита в суде от незаконных действий оппонентов

Защита в суде от незаконных действий оппонентов – это реалии, с которыми практикующим юристам приходится сталкиваться каждый день. Ведь представительство в суде – это не только защита нарушенных прав и законных интересов клиента, но и защита его процессуальных прав при рассмотрении судебного дела. Злоупотребление процессуальными правами – не редкость, а значит необходимо понимать, как эффективно этому противостоять. В этой
Читать далее…

2017-10-26 10:19

Признание устава недействительным – очевидное и невероятное

Признание устава недействительным – как одна из схем захвата предприятия – довольно популярная уловка рейдеров. Готовы ли суды адекватно реагировать на подобные действия и давать им надлежащую правовую оценку? Не так давно мы имели возможность убедиться, что, к сожалению, то ли судьи недостаточно владеют базовыми знаниями в данной сфере, то ли борьба с коррупцией пока так и
Читать далее…

Блог, Лучшее, Наша практика, Судебная практика, конфликты

Защита в суде от незаконных действий оппонентов

Защита в суде от незаконных действий оппонентов

Защита в суде от незаконных действий оппонентов – это реалии, с которыми практикующим юристам приходится сталкиваться каждый день. Ведь представительство в суде – это не только защита нарушенных прав и законных интересов клиента, но и защита его процессуальных прав при рассмотрении судебного дела.

Злоупотребление процессуальными правами – не редкость, а значит необходимо понимать, как эффективно этому противостоять.

В этой публикации хотим поделиться практическим опытом юристов нашей компании в разрешении некоторых процессуальных вопросов.

Итак, статьей 78 Хозяйственного процессуального кодекса Украины предусмотрено право истца отказаться от ранее поданного иска. Аналогичным образом статьями 100, 111-6 Хозяйственного процессуального кодекса установлено право субъекта обжалования отказаться от апелляционной или кассационной жалобы. Такой отказ является основанием для прекращения производства по делу без вынесения решения, а потому часто злонамеренно используется для недопущения принятия или отмены “невыгодного” судебного решения.

Однако право на отказ не является абсолютным. Суд не принимает отказ от иска, апелляционной или кассационной жалобы, если данные действия противоречат законодательству или нарушают чьи-либо права и охраняемые законом интересы.

В процессе рассмотрения двух дел, где мы защищали интересы предприятия, которое подало в одном деле – апелляционную, в другом –  кассационную жалобы, незадолго до вынесения решения произошел рейдерский захват данного предприятия. Новый “владелец” и он же директор сразу же отменил выданные нашим адвокатам  доверенности и  направил в суды отказы от поданных жалоб. Новые “представители” предприятия активно их поддерживали. Целью данных действий было – оставить в силе  ранее принятые неправосудные решения в пользу оппонентов нашего предприятия.

Несмотря на отмененные доверенности, нашим адвокатам удалось отстоять свое право принимать участие в рассмотрении дела, и в судебном заседании мы смогли доказать суду, что в случае удовлетворения отказов, поданных от имени предприятия, будут нарушены интересы самого предприятия – субъекта обжалования. А поскольку Закон говорит о “чьих-либо правах и законных интересах”, то значит, должны учитываться и интересы самого предприятия, которое ранее обратилось с жалобой, уплатило не малый судебный сбор, оплатило труд адвокатов, а  теперь просто отказывается от возможности защитить свои интересы и компенсировать затраты.

Таким образом, новым “владельцам” не удалось лишить предприятие права на правосудие, даже получив ненадолго полный контроль над ним. Поставленные нами цели были достигнуты, неправосудные решения отменены, а права предприятия – защищены. Теперь же, когда контроль над предприятием полностью восстановлен, можно продолжить работу по представительству его интересов. Подробнее с решением суда апелляционной и кассационной инстанции можно ознакомиться по ссылкам.

 

 

Блог, Лучшее, Наша практика, Хозяйственные споры

Признание устава недействительным – очевидное и невероятное

Признание устава недействительным – очевидное и невероятное

Признание устава недействительным – как одна из схем захвата предприятия – довольно популярная уловка рейдеров. Готовы ли суды адекватно реагировать на подобные действия и давать им надлежащую правовую оценку?

Не так давно мы имели возможность убедиться, что, к сожалению, то ли судьи недостаточно владеют базовыми знаниями в данной сфере, то ли борьба с коррупцией пока так и остается только “борьбой”.

В нашей последней публикации на эту тему мы рассказывали о судебном процессе по делу о признании недействительным договора купли-продажи корпоративных прав. Следующим элементом “стратегии” бывшего владельца сельхозпредприятия, который решил обобрать до нитки проданное им предприятие, стало обращение в суд с требованием признать недействительным новую редакцию устава предприятия, которая отражала сведения о его новых совладельцах (соучредителях).

По нашему мнению абсурдность данного иска не вызывала сомнений, однако решением суда первой инстанции, оставленным без изменения апелляционным судом, иск бывшего владельца был удовлетворен. Единственным основанием стало то, что судебная экспертиза, назначенная судом по ходатайству истца, установила, что подпись на уставе от имени одного из участников предприятия, (владеющего 40% доли в этом предприятии), выполнена не тем лицом. При этом суды, рассматривая данное дело, исследовали и обстоятельства, связанные с заключением и выполнением договора купли-продажи корпоративных прав, и процедуру регистрации данной редакции устава, хотя данные правоотношения являются предметом других судебных разбирательств.

Все наши усилия убедить суд в необходимости придерживаться норм закона и устанавливать именно те, обстоятельства, с которыми закон связывает возможность признания устава недействительным, – остались безрезультатными. Принятые в данном деле судебные решения потрясают своей некомпетентностью, надуманностью выводов и безосновательностью применения норм закона. С решением суда первой инстанции и постановлением апелляции можно ознакомиться по ссылкам, но это так, для гурманов!

К счастью, нам удалось убедить судей кассационной инстанции встать на сторону закона, хотя для этого пришлось приложить немало усилий.

Постановление Высшего хозяйственного суда Украины в данном деле в очередной раз подтверждает, что законом установлено – признание устава недействительным требует установления совокупности трех обстоятельств,  а именно: несоответствие устава требованиям закона, невозможность устранения допущенных нарушений закона, а также факт нарушения законных прав и интересов истца такими незаконными положениями устава.

Лично для меня было открытием то, что и судьи, и государственные регистраторы не имеют представления о том, что устав предприятия не может ассоциироваться со сделкой,  а значит, статьи 203, 215 Гражданского кодекса Украины в данном случае неприменимы. Не может также идти речь о реституции (возврате в первоначальное состояние), так как последствия признания устава недействительным применяются только на будущее. 

Несмотря на успешное завершение данного дела и то, что нам удалось отстоять свою правовую позицию, осадок от этого дела все же остался. Очевидность нарушений закона, допущенных судами первой и апелляционной инстанций, не оставляет сомнений в намеренности подобных действий. Эффективный механизм привлечения судей к ответственности за заведомо неправосудные решения отсутствует. Несмотря на люстрацию и переаттестацию судей, судебную реформу  и бесконечные заявления о борьбе с коррупцией, могу смело утверждать: в данной сфере очень мало что изменилось… от этого и осадок…

 

Блог, Наша практика, Хозяйственные споры

Недійсність договору – корпоративні права власника захищено

Недійсність договору – корпоративні права власника захищено

Недійсність договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, як судовий механізм набуття чи припинення корпоративних прав, стає дедалі популярнішим. Адже якщо суд визнає такий договір недійсним, то недобросовісна сторона може вимагати реституцію (повернення всього отриманого та/або виконаного за договором), а це не завжди відповідає інтересам іншої сторони договору. Як же захистити свої корпоративні права?

До нашого адвокатського об’єднання за допомогою звернувся  власник приватного підприємства (покупець за договором купівлі-продажу корпоративних прав) до якого продавець (юридична особа – засновник цього підприємства) пред`явив позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що він підприємство не продавав, підписи в договорі купівлі-продажу є підробленими, так само як і відтиск печатки підприємства-засновника, а крім того, договір містить нікчемну умову, оскільки ціна договору виражена в доларах США.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, недійсним може бути визнано правочин, тільки якщо в момент його укладення  сторонами не було додержано вимог, встановлених нормами Цивільного кодексу України. В інших випадках позови про визнання недійсним договору залишаються судом без задоволення.

З метою захисту клієнта в зазначеній справі була проведена судова почеркознавча експертиза підписів на договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі, яка підтвердила, що договір все ж таки був підписаний позивачем. Цікавим моментом у цій справі була та обставина, що договір не був оформлений у вигляді єдиного документу. Проте ми змогли довести наявність волевиявлення та те, що договір є укладеним, а сторони досягли згоди з усіх істотних умов.

Крім того вдалося відстояти позицію, що ані відсутність печатки на договорі, ані вираження ціни договору в доларах США не повинні братися судом до уваги при винесенні рішення оскільки ці обставини не тягнуть за собою недійсність договору відповідно до положень закону.

Господарським судом Київської області відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, а права нового власника – захищені. З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням.

Блог, Наша практика, Хозяйственные споры

Стягнення боргу за змішаними договорами – чи все так просто?

Стягнення боргу за змішаними договорами – чи все так просто?

Стягнення боргу – на перший погляд не складна категорія судових справ, однак виявляється, що не завжди все так просто.

Наприклад, в одній з останніх судових справ про стягнення боргу, наша компанія представляла інтереси постійного клієнта – підприємства, яке займається виробництвом алюмінієвого профілю. Цікавою особливістю цієї справи було те, що через певну специфіку діяльності із виробництва профілю договір купівлі-продажу за яким виникла заборгованість містив в собі  також елементи договору про надання послуг (змішаний договір).

Суть справи полягала в тому, що покупець звернувся до продавця (нашого клієнта) за виготовленням алюмінієвого профілю, при цьому товар мав бути виготовлений за індивідуальним замовленням покупця. Сторони підписали договір купівлі-продажу товару (алюмінієвого профілю) та додатки до нього, в яких встановили вартість послуг, пов’язаних із підготовкою до виробництва алюмінієвого профілю. Вказані послуги включали в себе, зокрема виготовлення матриці (фільєри), з якої виготовляється той алюмінієвий профіль, який замовляє покупець.

Також, сторони встановили в додатках загальну вартість послуг, та порядок її оплати в два етапи, перший з яких передбачає авансовий платіж, а другий пов’язаний з настанням певної події (купівля узгодженої кількості товару протягом встановленого проміжку часу).

Покупцем були сплачені авансові платежі та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), якими підтверджувався факт прийняття покупцем послуг без будь-яких зауважень (однак в актах була зазначена не вся вартість послуг, а тільки сплачені авансові платежі).

Не зважаючи на всі надані позивачем (продавцем) документи, представник відповідача (покупця) зайняв позицію, що йому такі послуги не надавалися.

Однак, адвокату нашої компанії вдалося переконати суд в тому, що послуги на заявлену до стягнення суму продавцем були надані в повному обсязі, а заперечення покупця спростовуються фактом отримання Покупцем замовленого за додатками товару, оскільки надання послуг з підготовки до виробництва алюмінієвого профілю передувало моменту поставки такого профілю на користь Покупця.

Господарським судом міста Києва позов продавця про стягнення боргу було задоволено, а  з покупця, крім основної суми заборгованості, було також стягнуто: пеню, 3 % річних, інфляційні збитки та всі судові витрати, включаючи вартість послуг адвоката.  

З текстом судового рішення можна ознайомитись за посиланням.

Блог, Лучшее, Хозяйственные споры

Банкрутство – оскарження ухвал господарського суду в ліквідпроцедурі

Банкрутство – оскарження ухвал господарського суду в ліквідпроцедурі

 

Банкрутство – довгий і складний процес із, подекуди, непередбачуваним результатом.

Нажаль, реформи не виправдали сподівань. Нещодавно в практиці юристів нашої компанії виникла чергова колізійна справа.

Власник майна боржника – чи є він суб`єктом оскарження ухвал місцевого господарського суду на стадії ліквідпроцедури?

Відповідь на це питання сьогодні надав Вищий господарський суд України, скасувавши ухвалу Київського апеляційного господарського суду в справі №14/5026/879/2011 від 10 квітня 2017 року та повернувши справу до суду апеляційної інстанції для розгляду скарги власника майна боржника по суті.

Обставини цієї справи доволі складні і заплутані, адже вона тягнеться ще з 2011 року і, нажаль, саме її існування є доказом недолугості законодавства в сфері банкрутства.

Проте, рішення, яке сьогодні прийняв Вищий господарський суд України на користь нашого клієнта, цікаве саме з тієї точки зору, що воно презюмує  процесуальне право власника майна боржника бути суб`єктом подання апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду на стадії ліквідаційної процедури.

Київський апеляційний господарський суд, припиняючи провадження за апеляційною скаргою власника майна боржника на підставі пп 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, керувався статтею 123 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”  від 14.05.1992 року №2343 (далі Закон про банкрутство).

Адже, відповідно до ч. 2 цієї статті з дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, серед іншого, припиняються повноваження власника (власників) майна боржника.

Зважаючи на це, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки повноваження власника майна боржника припинилися, то відповідно він не може оскаржувати ухвали місцевого господарського суду. При цьому апеляційний суд посилався на пункт 5-2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України” від 17.05.2011 року та пункт 12 Постанови Верховного Суду України “Про судову практику в справах про банкрутство” від 18.02.2009 року №15 в яких мова йде взагалі про апеляційні скарги осіб, які не були учасниками провадження! Тобто, апеляційний суд фактично поставив під сумнів наявність у власника майна боржника статусу учасника провадження, з огляду на те, що його повноваження припинилися після переходу до ліквідаційної процедури!

В той же час  частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України прямо визначено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники  судового процесу, зазначені в цьому Кодексі та Законі про банкрутство. І з цієї точки зору, право учасника провадження, яким є власник майна боржника навіть після переходу до ліквідпроцедури, видається беззаперечним.

Проте, найбільш цікавим є тут питання щодо того, які права та охоронювані законом інтереси  власника майна боржника порушені оскаржуваною ухвалою.  

Київський апеляційний господарський суд, припиняючи провадження, виходив з того, що власник майна боржника не є кредитором у справі, а відтак, його права не порушені. При цьому суд відхилив доводи апелянта стосовно того, що Закон захищає не тільки майнові, але й особисті немайнові права особи, зокрема право на захист честі, гідності та ділової репутації власника майна боржника, дії якого, з огляду на визнання недійсним правочину укладеного боржником, мають ознаки доведення до банкрутства, виведення активів та шахрайства.

Цікаво, чи врахує цю позицію суд касаційної інстанції? Найближчим часом ми про це дізнаємось і обов`язково розмістимо посилання на постанову Вищого господарського суду України, а також будемо розповідати про подальший розвиток подій у цій справі про банкрутство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Административные споры, Блог, Лучшее

Оскарження рішення державного реєстратора, неможливе – можливо!

Оскарження рішення державного реєстратора, неможливе – можливо!

Оскарження рішення державного реєстратора – досудова процедура, яка надала можливості захистити майно власника від посягань з боку сторонніх осіб.

Процедура оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних реєстраторів, регулюється положеннями нової редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1128 «Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації». Контроль у сфері державної реєстрації регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 р. № 990 «Про затвердження Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації», механізм дії якої був описаний раніше в нашій статті Оскарження дій або бездіяльності в сфері державної реєстрації”.

Попередня редакція згаданого Закону передбачала можливість оскарження таких рішень лише до суду. Однак судовий захист прав власників майна проти незаконних дій державних реєстраторів не завжди був ефективний. Адже прийняття рішення про державну реєстрацію нерухомого майна відповідно до законодавства України є дискреційним, тобто виключним повноваженням державного реєстратора. У зв’язку з цим суди дуже часто відмовляли у задоволені вимог позивачів про зобов’язання державного реєстратора здійснити або скасувати державну реєстрацію. Натомість суди приймали рішення, яким зобов’язували держреєстраторів повторно розглянути заяву позивача, що звичайно, не гарантувало належний захист прав позивача від повторних незаконних дій реєстратора. 

З прийняттям вищезазначенихнормативних актів в Україні з’явилася додаткова можливість оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державних реєстраторів при реєстрації нерухомого майна – шляхом подання скарги до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту Державної реєстрації Міністерства юстиції України, яка розпочала свою роботу в січні 2017 року.

Головною метою створення та функціонування Комісії було забезпечення швидкого та неупередженого розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Строк розгляду Комісією скарг не може перевищувати 30 днів. Перші враження професійних юристів від роботи Комісії  є позитивними.

Основною формою роботи комісії є засідання, за участі всіх зацікавлених осіб. Як правило, такі засідання відбуваютсья двічі на тиждень. Вцілому, засідання Комісії нагадують засідання суду: заслуховуються всі зацікавлені особи, ставляться питання, з`ясовуються обставини. Після дослідження всіх обставин, голосування членів Комісії і підготовка висновку щодо відповідності або невідповідності законодавству рішення державного реєстратора.

Висновок надається з відповідним обґрунтуванням й посиланням на норми законодавства. Саме завдяки роботі Комісії левова частка рейдерських захоплень зазнали фіаско, а майно та бізнес були врятовані. Зазначу, що Комісія не є судом та її повноваження обмежуються розглядом законності вчинення тих чи інших реєстраційних дій.

Крім безпосередньо скасування незаконної дії реєстратора, Комісія може блокувати  “неблагонадійному” реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань терміном від одного до трьох місяців чи півроку, якщо допущене реєстратором порушення носить систематичний або навмисний характер. А ось злісним порушникам доступ  анулюють назавжди.

Не треба пояснювати, що механізм блокування – є дуже дієвим способом примусити реєстратора дотримуватися закону, адже систематично допускаючи порушення реєстратор або нотаріус, який діє як реєстратор, ризикує просто втратити роботу назавжди!

Окремо треба відзначити, якщо має місце факт грубого порушення закону, то до справи залучаються правоохоронні органи,  відповідна інформація направляється Комісією до Національної поліції.

Звернувшись зі скаргою до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту Державної реєстрації Міністерства юстиції України, юристам нашої компанії вдалося скасувати незаконну реєстрацію права власності на майно нашого клієнта за іншою особою, яку було проведено приватним нотаріусом, як державним реєстратором. Результатом спільної роботи став Наказ Заступника Міністра юстиції з питань державної реєстрації, яким було скасовано рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень, та тимчасово заблоковано доступ нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.  

Таким чином, перший досвід нашої компанії щодо захисту інтересів клієнтів від незаконних дій реєстртора без звернення до суду – є позитивним, а ще дозволив зекономити  значний час та гроші!

 

Блог, Корпоративное право, Судебная практика, конфликты

Визнання недійсним рішення загальних зборів товариства

Визнання недійсним рішення загальних зборів товариства

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно ретельно підготуватися.

Нещодавно Господарським судом Київської області у справі за позовом Компанії СКАЙЛАЙН КОРПОРЕЙШН до ТОВ «Фабрика «Скіф» про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, на яких було прийнято рішення про надання генеральному директору ТОВ «Фабрика «Скіф» повноважень на підписання договору поруки, ухвалено рішення, яким позовні вимоги Компанії задоволені.

Метою даного позову стало намагання ТОВ «Фабрика «Скіф», до складу учасників якої входить Компанія СКАЙЛАЙН КОРПОРЕЙШН, уникнути відповідальності за взятими на себе зобов’язаннями за договором поруки, який був укладений між ТОВ «Фабрика «Скіф» та клієнтом нашої фірми в забезпечення чималої позики.

Випадково дізнавшись про існування господарської справи, клієнт звернувся за правовою допомогою та консультацією. Детально проаналізувавши матеріали справи, юристами нашої фірми було прийнято рішення, вступити у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Обрана юристами стратегія обґрунтована тим, щоб безпосередньо приймати участь у розгляді справи та своєчасно користуватися своїми правами для подання всіх необхідних доказів та пояснень, а в подальшому позбавити ТОВ «Фабрика «Скіф» підстави для звернення до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним.

В ході розгляду справи ТОВ «Фабрика «Скіф» без жодних заперечень визнало позовні вимоги, а суддя навіть не намагався витребувати від сторін хоча б які-небудь докази для правильного вирішення даного спору, що призвело до прийняття абсурдного рішення.

В мотивувальній частині рішення суд першої інстанції посилався на неіснуючі документи, не врахував очевидні факти та прийняв до уваги надумані та недостовірні твердження представника Компанії СКАЙЛАЙН КОРПОРЕЙШН.

Так, суд першої інстанції, ігноруючи статтю 249 Цивільного кодексу України, яка встановлює обов’язок особи, що видала довіреність і згодом її скасувала, повідомити про це представника, третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення представника за довіреністю.

З рішенням суду можна ознайомитися за посиланням  

Як вже вбачається з викладеного вище, з таким судовим рішенням неможливо було погодитись, тому юристи нашої фірми звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. До речі, апеляційну скаргу було подано від третьої особи –  фізичної особи, яка була залучена до участі у господарському спорі.

Після тривалого розгляду справи, апеляційний господарський суд прийняв рішення, яким задовольнив апеляційну скаргу, підготовлену нашою юридичною фірмою, скасував рішення господарського суду Київської області та прийняв нове, яким позовні вимоги ТОВ «Фабрика «Скіф» залишив без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення господарського суду, зробив висновок про те, що скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були про це сповіщені. Крім того, ще раз у вказаному судовому рішенні підтвердилась правова позиція викладена у постанові Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 року про те, що порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів не є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.  

З Постановою апеляційного суду можна ознайомитися тут .

Блог, Услуги для частных лиц

Увольнение по собственному желанию – подводные камни.

Увольнение по собственному желанию – подводные камни.

Увольнение по собственному желанию или как уволиться без обязательной “отработки” в две недели?

В жизни часто возникает ситуация, когда необходимо срочно поменять место работы. Чаще всего это связано с тем, что поступило заманчивое предложение новой работы. И, как любое хорошее предложение, оно “горящее”, решение надо принимать быстро, и к новой работе приступать завтра-послезавтра.

И тут препятствием к новой жизни становится трудовое законодательство. Хотя как такового понятия “обязательная отработка в две недели” законодательством не предусмотрено, но согласно требованиям закона работник должен  предупредить руководство об  увольнении письменно за две недели для того, что бы на его должность работодатель мог найти замену.

Увольнение, как и любые другие трудовые отношения в Украине, регулируется Кодексом законов о труде (далее – Кодекс).

Увольнение по инициативе работника, обычно именуемое «увольнение по собственному желанию» определено статьями 38 и 39 Кодекса.

Статьей 38 Кодекса предусмотрены случаи, когда трудовой договор должен быть расторгнут в срок, который указывает работник:

переезд на новое место проживания;

перевод супруга или супруги на работу в другую местность; поступление в учебное заведение;

невозможность проживания в данной местности, подтвержденная медицинским заключением;

беременность;              

уход за ребенком до достижения ним четырнадцатилетнего возраста или ребенком-инвалидом;

уход за больным членом семьи в соответствии с медицинским заключением или инвалидом I группы;

выход на пенсию;

принятие на работу по конкурсу;

а так же по другим уважительным причинам.

Это значит, что указывая при увольнении вышеизложенные причины, их необходимо доказать фактами. 

Если работник после окончания срока предупреждения об увольнении не оставил работу и не требует расторжения трудового договора, руководство не вправе уволить его по поданному ранее заявлению, кроме случаев, когда на его место приглашен другой сотрудник, которому в соответствии с законодательством не может быть отказано в заключении трудового договора.

Работник имеет право в определенный им срок расторгнуть трудовой договор по собственному желанию, если собственник или уполномоченный ним орган не выполняет законодательство о труде, условия коллективного или трудового договора.

Статьей 39 Кодекса предусмотрено досрочное расторжение срочного трудового договора, то есть договора, заключенного на выполнение определенных работ или договора, заключенного на определенный срок по согласованию сторон, по инициативе работника в случае его болезни или инвалидности, которые препятствуют выполнению работ по договору, нарушение руководством законодательства о труде, коллективного или трудового договора, а так же в случаях предусмотренных частью первой статьи 38 данного Кодекса.

Споры о досрочном расторжении трудового договора решаются в общем порядке, установленным для рассмотрения трудовых споров.

Но все мы люди, и перед тем как бежать за справками, подтверждающими возникшую невозможность работы, лучшим выходом будет предварительно обсудить это с руководством, чтобы достигнуть консенсус, который устроит обе стороны.

 

Блог, Лучшее, Наша практика, Хозяйственные споры

Активы предприятия сохранены благодаря усилиям юристов компании Бизнес и Право

Активы предприятия сохранены благодаря усилиям юристов компании Бизнес и Право

Активы предприятия сохранены в его собственности благодаря усилиям юристов компании Бизнес и Право, которые смогли доказать  в суде недобросовестность действий бывшего руководителя предприятия при заключении им договоров купли-продажи на крайне невыгодных для предприятия условиях. 

К нам за помощью обратилось частное  сельскохозяйственное предприятие (его собственник), который после смены руководителя выявил, что бывший директор перед увольнением заключил от имени предприятия ряд договоров купли-продажи посевов на крайне невыгодных для предприятия условиях, благодаря чему предприятие практически лишилось всех своих ликвидных активов.

Сложность данного дела заключалась в том, что бывший директор, действуя от имени предприятия, формально не вышел за рамки полномочий, предусмотренных уставом. Стандартная судебная практика в таких случаях стоит на позиции признания таких сделок законными.

Тем не менее, внимательно изучив и проанализировав обстоятельства спорных сделок, юристы АФ «Бизнес и Право» все же нашли основания для обращения в суд с иском о признании договоров купли-продажи посевов недействительными.

Так, согласно частей 1, 3 статьи 215 Гражданского кодекса Украины основанием недействительности сделки является несоблюдение в момент ее заключения стороной (сторонами) требований, которые установлены частями 1-3, 5-6 статьи 203 этого кодекса.

В противоречие указанным выше нормам, руководитель при заключении договоров действовал явно вопреки интересам предприятия, в своих собственных интересах, недобросовестно, чем фактически лишил предприятие не только возможности получения прибыли, но и в целом возможности осуществлять уставную деятельность, что прямо противоречит нормам статей 92, 238, 627 Гражданского кодекса Украины.

В соответствии с частью 3 статьи 92 Гражданского кодекса Украины орган или лицо, которое в соответствии с учредительными документами юридического лица или закона выступает от его имени, обязано действовать в интересах юридического лица, добросовестно и разумно, не превышая полномочий.

Не смотря на аргументированные доводы и предоставленные доказательства в пользу этой правовой позиции с нашей стороны, хозяйственный суд Тернопольской области не нашел достаточных оснований для удовлетворения иска. На наш взгляд, решение суда первой инстанции было откровенно слабым и мало обоснованным. С ним можно ознакомиться здесь.

Львовский апелляционный хозяйственный суд подошел к рассмотрению дела значительно более профессионально и добросовестно, всесторонне изучив обстоятельства данного дела. В результате им было принято решение об удовлетворении иска. Таким образом, активы предприятия, отчужденные вследствие недобросовестных действий бывшего директора, были возвращены.

С полным текстом постановления суда можно ознакомиться здесь.

Блог, Услуги для частных лиц

Збільшення відсотків по кредиту є незаконним – в яких випадках?

Збільшення відсотків по кредиту є незаконним – в яких випадках?

Збільшення  відсотків банком по кредиту проводиться у тільки у випадках, якщо така процедура передбачається кредитним договором.

В разі збільшення банком відсоткової ставки за кредитним договором необхідно з’ясувати чи відповідають таки дії банку процедурі передбаченій договором, а саме чи направлялося таке повідомлення позичальнику, чи підписувалася з цього приводу додаткова угода тощо.

Боржник вважається належним чином повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому випадку, якщо банк не тільки відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресату під розписку.

Така правова позиція була сформована Верховним Судом України в постанові від 14 грудня 2016 року по справі № 6-2315цс16 за позовом про визнання незаконним підвищення розміру процентів в односторонньому порядку і зобов’язання здійснити перерахунок.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалу Апеляційного суду м. Києва та рішення Голосіївського районного суду м. Києва по цієї справі було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки: суди залишили поза увагою ту обставину, що повідомлення банку про збільшення розміру процентної ставки за кредитним договором не був відправлений у передбачений договором спосіб; позивач не отримував цього повідомлення; збільшення розміру процентної ставки відбулося не в строк і спосіб, передбачені кредитним договором, оскільки відповідний документ про внесення змін до договору (додаткова угода) боржника банк не надсилав, отже, сторони його не підписували, як це передбачено умовами договору. До такого ж висновку ВСУ дійшов у справі № 6-82цс16.